Книжки по сільському господарству

Розвиток шкіри риб та її похідних

Мельник. Анатомія риб

Контакт тварини із зовнішнім середовищем здійснюється за посередництвом ектодерми. Тому сприйняття подразнення, чутливість і захист тіла від шкідливих впливів являють собою основні функції ектодерми. Спеціалізація окремих клітин і цілих ділянок ектодермального покриву для сприйняття тих чи інших подразнень приводить до їх високої диференціації
У хребетних тварин завжди чітко помітні два шари шкіри- верхній, ектодермальний - епідерміс і нижній, мезодермальний - дерма або коріум (рис. 38). Епідерміс хребетних завжди має вигляд багатошарового епітелію, нижній шар якого складається з циліндричних
Рис.38
Рис.38 Схематичний переріз через шкіру риби (за Шмальгаузеном І І 1947p.): (А) - епідерміс; (Б) - власне шкіра; 1 - келихоподібні клітини; 2 - зернисті клітини; 3 - колбоподібні клітини; 4 - основний шар епідермісу; 5 - нерви; 6 - судини клітин.
Верхній шар плоских клітин у риб утворює на своїй поверхні тонку пористу облямівку подібно до такої ланцетника. Така тонка облямівка характерна для миготливого епітелію, тому що в личинок ланцетника і молодих ембріонів костистих риб дійсно спостерігається покрив з миготливих війок, то облямівка епідермісу і вважається залишком загального миготливого покриву. Справжня кутикула, що служить зовнішнім скелетом, у хребетних ніколи не розвивається.
У нижчих хребетних епідерміс відмежований від його сполученої частини шкіри безструктурною основною перетинкою, що є спільним продуктом виділення обох компонентів шкіри. Між клітинами епідермісу прекрасно видно протоплазматичні зв'язки у вигляді „міжклітинних містків. Міжклітинними проміжками відбувається циркуляція живильних рідин, що одержують тільки таким шляхом доступ до клітин епідермісу. В епідермісі нижчих хребетних спостерігаються окремі залозисті клітини різних типів, іноді у величезній кількості.
Сполучнотканинна частина шкіри, дерма або коріум хребетних, розвивається за рахунок шкірного листка міотому зародка. У ланцетника цей листок зберігає ще характер епітелію, який виділяє безклітинну опорну тканину драглистого характеру, що знаходиться під епідермісом. У хребетних у цій тканині з'являються і клітинні елементи внаслідок розпаду шкірного листка на окремі клітини — мезенхіму. Однак у личинок нижчих хребетних (круглоротих) мезо-дермальні клітини розташовуються безперервним шаром, подібно епітелію, під ектодермою, і потім виділяють на своїй поверхні основну речовину зі сполучнотканинними волокнами. По мірі росту цього проміжного шару в нього включаються потім і клітинні елементи. У такий спосіб розвивається сполучнотканинна частина шкіри. Волокна шкіри у риб розташовуються дуже правильно — чергуються шарами зі взаємно перпендикулярним напрямком волокон, що йдуть під кутом до осі тіла. Шари горизонтальних волокон пронизуються пучками вертикальних волокон, разом з якими в шкіру входять судини і нерви, що її живлять.
В мезодермальній частині шкіри зустрічається пігмент, який концентрується завжди у спеціальних, дуже складно розгалужених пігментних клітинах. Крім звичайних пігментних клітин різних кольорів, розрізняють ще іридоцити, наповнені кристаликами гуаніну, що додають сріблистий блиск багатьом рибам. Пігментні клітини знаходяться у дермі, але вони можуть знаходитись і у міжклітинних проміжках епідермісу.
Рухливість являє собою характерну рису пігментних клітин. Іноді особливо розвинута рухливість пігментних клітин пов'язана зі здатністю тварини змінювати своє забарвлення. Такі клітини називаються хроматофори. Зміна забарвлення досягається в цих випадках або переміщенням зерен пігменту з відростків у тіло клітини і навпаки, -або скороченням усього хроматофора. Здатність змінювати забарвлення серед риб спостерігається у камбали, скорпени та ін. Пігмент може переміщатися відростками під самий епідерміс і може пересуватися назад усередину шкіри в тіло клітини. Такі переміщення стимулюються нервами, що підходять до хроматофорів.
Клітини епідермісу виявляють здатність до секреторної діяльності, яка виражається у виділенні їхньою протоплазмою різноманітних рідких речовин, особливо слизу. Такі залозисті клітини розсіяні в епідермісі нижчих хребетних іноді в колосальній кількості, як, наприклад, у круглоротих. У міксин епідерміс складається не менш як на половину усієї своєї товщини винятково з залозистих клітин. І у круглоротих і у риб є залозисті клітини різного типу. Найпоширеніші звичайні келихоподібні слизові клітини, що відкриваються безпосередньо на поверхні епідермісу (рис. 38). Крім того, зустрічаються ще всередині епідермісу кулясті клітини із зернистим вмістом і великі колбоподібні клітини, що сидять на ніжці, яка доходить до основи епідермісу, де вона оточена основним шаром циліндричних клітин. "Ці клітини виділяють, очевидно, серозну рідину не безпосередньо на поверхню епідермісу, а в міжклітинні проміжки. Типових багатоклітинних шкірних залоз у риб не зустрічається. Залозисті заглиблення епідермісу біля основи різного роду голок і шипів служать у деяких риб у якості отрутовидільних залоз. Складні утворення залозистого характеру являють собою й органи світіння деяких глибоководних риб (деякі акули і деякі костисті). У таких органах розрізняють центральну масу клітин залозистого характеру, оточених світловідбивною сполучнотканинною оболонкою з кристалами гуаніну і покритих з боку, поверненому у середину тіла, пігментною оболонкою. Спереду до залозистої частини органа часто примикають прозорі маси клітин, що грають роль лінзи, а до останнього — ще особливий рефлектор, що складається з увігнутого світло-відбивного дзеркальця, покритого ззаду пігментом.

Ви бачите тільки 28% питання.

Текст смс:
kksg
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kksg на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.