Книжки по сільському господарству

Зміна якості зерна під час зберігання

Сирохман. Якість і безпечність зерноборошняних продуктів

Система заготівель і зберігання зерна в Україні завжди була монопольним комплексом з активною часткою впливу держави, яка вважала всі зернозаготівельні підприємства стратегічними об'єктами, що забезпечують продовольчу безпеку України.
У 1997 р. на вимогу МВФ Україна була змушена розпочати акціонування підприємств системи хлібопродуктів. На конкурентній основі було продано акції деяких ВАТ. У державній власності залишались блокуючі пакети, але бюджетний голод 1999 р. підштовхнув державу до продажу цих пакетів. Нещодавно держава відібрала 109 підприємств системи хлібопродуктів, у тому числі Одеський і Миколаївський портові елеватори, і передала їх у підпорядкування Держрезерву та ДАК „Хліб України". Решта підприємств було продано комерційним структурам. Пізніше ряд вітчизняних і зарубіжних компаній почали активне будівництво елеваторів і перевалочних комплексів у портовій зоні, орієнтуючись на експорт зерна і насіння олійних культур. З іншого боку, великі сільгоспвиробники, намагаючись мінімізувати свої втрати від зберігання зерна на діючих підприємствах, почали зводити елеватори (на основі металевих силосів) на своїх землях.
Таким чином, на початку цього століття склалась така структура поділу підприємств заготівлі і зберігання зерна:
- підприємства, побудовані раніше і переважно, що відносяться до лінійних зерносховищ, потужністю 3,2 і 5,5 тис. т та залізобетонні елеватори, призначені до 10-180 тис. т одночасного зберігання, побудовані до 1988 p.;
- сучасні високомеханізовані портові елеватори, переважно металевого силосного виконання, орієнтовані на експортні операції (введено в експлуатацію понад 40 елеваторів такого типу місткістю 15-145 тис. т одночасного зберігання);
- металеві зерносховища різної конструкції і ступеня механізації, розміщені безпосередньо на землях сільгоспвиробників, які виконують функції лінійних елеваторів (переважно на 3-15 тис. т одночасного зберігання);
- зернопереробні підприємства (млини, крупозаводи і комбікормові заводи), які мають у своєму складі заготівельні підрозділи.
Станом на 28 грудня 2005 р. державний сертифікат щодо надання послуг з приймання, підробітку, зберіганню і відвантаження зерна мають 583 підприємства, а утримувачами зерна станом на 1.12.2005 р. були 14 354 суб'єкти зберігання.
У державній власності знаходиться 100 зернозаготівельних і зернопереробних підприємств, у тому числі 79 у складі ДАК „Хліб України" і 21 - у складі Державного комітету з матеріальних резервів. Усі інші підприємства системи хлібопродуктів знаходяться в приватному управлінні.
Загальна місткість зерносховищ в Україні, за оцінками екпертів, становить не менше ніж 35 млн т; вони можуть прийняти за добу до 1,4 млн т. Частка елеваторів досягає 40 % від загальної місткості зберігання зерна, або 14 млн т одночасного зберігання.
Розподіл місткостей для зберігання зерна так:
- 4,8 млн т одночасного зберігання належить ДАК „Хліб України";
- 1,3 млн т одночасного зберігання належить Держкомрезерву України;
- 28,9 млнт одночасного зберігання мають приватні структури.
У загальній структурі елеваторної промисловості десята частина всіх об'ємів одночасного зберігання зерна належить до портових потужностей - приблизно 3,5 млн т. У державній власності знаходяться портові місткості для одночасного зберігання 200 тис. т зерна (на Одеському і Миколаївському портових елеваторах). Загальний об'єм портового перевантаження зерна за рік становить майже 15,5 млнт.
Для зернового господарства реальну небезпеку являє контамінація зерна афлатоксинами (кукурудза в південних регіонах) і фузаріотоксинами: дезоксиніваленолом і зеараленоном — пшениця, ячмінь, кукурудза, а також фумонізинами (кукурудза). Основні шляхи забруднення зерен мікотоксинами: під час дозрівання зерна в полі дезоксиніваленолом і фумонізином, а при зберіганні врожаю -афлатоксинами і охратоксином А.
Під час зберігання в несприятливих умовах можливе також вторинне забруднення зерна фузаріотоксинами, яке інколи переважає первинне забруднення в полі. Самозігрівання - головна причина забруднення зерна афлатоксинами і охратоксином А, а кукурудзи - зеараленоном.
Мікотоксини мають високу стійкість до дії фізичних і хімічних чинників, і зараз немає таких промислових технологій, які могли б повністю детоксикувати зерно продовольчого призначення і продуктів його переробки. Тому найбільш доступним методом захисту зерна від забруднення мікотоксинами є запобігання їх утворенню на всьому шляху від поля до споживача. Для цього слід застосовувати поліпшені технології вирощування, оброблення, зберігання, а також частково знезаражувати зернопродукти під час перероблення зерна.
Ризик накопичення мікотоксинів у пшениці і ячменя, заражених фузаріозом, дуже високий. Всі штами Fisarium graminearum, ізольовані з фузаріозної пшениці, були високотоксигенними (Мачихина Л., Львова Л., Кизленко О., 2005).
На відміну від дезоксиніваленолу, зеараленон утворюється у фузаріозній пшениці під час несприятливих умов збирання і зберігання, коли зріле зерно повторно зволожується дощем і росою внаслідок роздільного зберання або зберігання на токах. В окремі дощові роки під час збирання до 68 % партій фузаріозної пшениці було забруднено зеараленоном у кількості 0,01-1,48 мг/кг.
Затримка із сушінням сирого фузаріозного зерна може призвести до додаткового накопичення дезоксиніваленолом і зеараленоном. Цей процес часто виникає у свіжозібрананому зерні вологістю понад 17-19 %.
Внаслідок зберігання зерна без дотримання належних умов можуть утворитися афлатоксини В і і Gj. Інші мікотоксини, наприклад охратоксин А, пеніцилова і койєва кислоти, стериматоцистин, трапляються набагато рідше.
Обов'язковою умовою для утворення афлатоксинів є переважання токсигенних штамів Asprrgillus flavus у мікрофлорі зерна.
Мексиканські вчені (Cardor-Martines А. та ін., 2002) дослідили дію фенольних сполук квасолі проти мутагенної дії афлатоксину В і на тест-організми (Salmonella typhimurium, штами ТА 98 і ТА 100). Авторами встановлено, що екстракт із бобів квасолі володіє антимутагенною і антиканцерогенною активністю.
У більш теплих і засушливих регіонах частка токсигенних штамів буває на 20-30 % вищою. Значна їх частина продукує високі концентрації токсину (понад 1000 мкг/кг). Афлатоксини були виявлені у 14-15 % дослідних проб зерна, а рівні контамінації їх досягали понад 500 мкг/кг.
Швейцарські вчені запропонували дослідження мікотоксинів Fumonizin FBI FB2 та їх метаболітів у зерні пшениці проводити поєднанням рідинної хроматографії і приладів для мас-спектрометрії з електророзпилювальною іонізацією.
Мікробіологічні процеси псування, самозігрівання і забруднення зерна афлатоксинами проходять найбільш інтенсивно в роки з надлишковим зволоженням під час дозрівання. Наприклад, у 1973 р. зернові (пшениця, ячмінь, жито) були набагато частіше заражені пліснявими грибами, в тому числі Asprrgillus flavus, ніж у 1972 р.
Серед зернових культур найчастіше піддається забрудненню кукурудза. Мікотоксини зеараленон, фумонизинам,
дезоксиніваленол накопичуються в зерні і в полі, і під час зберігання. За даними Мачихина Л., Львова Л., Кизленко О., афлатоксин було виявлено в самозігрівальній кукурудзі в 30-57 % проб концентрацією до 5000 мкг/кг.
Самозігрівання відіграє важливу роль у накопиченні мікотоксинів у зерні, яке зберігається в регіонах з помірним кліматом. З підвищенням температури в процесі самозігрівання спостерігається зміна екологічних груп грибів, тому на різних етапах самозігрівання виникають умови, в яких можливий розвиток токсикогенних грибів і синтез мікотоксинів. Афлатоксини забруднюють переважно поверхневі шари зернової маси. На товщину контамінованого шару впливають умови і тривалість зберігання. Інтенсивність накопичення афлатоксинів у зерні різних культур залежить від поєднання: вологості, температури, аераціїі забрудненості зернової маси.
З огляду на "Закон України про зерно і ринок зерна в Україні", необхідно якнайшвидше сертифікувати зернові склади та елеватори для створення прозорої системи складів із зберігання зерна і впровадити механізм складських документів.
Якщо в минулому перевагу надавали окремим "лікувальним" обробленням, то зараз і в майбутньому потрібно застосовувати інтегральну концепцію, яка поєднує превентивні заходи в сільськогосподарському виробництві з відповідними системами післязбирального поводження з урожаєм. Існують фізичні й хімічні методи і засоби запобігання псуванню зерна. Тому для досягнення позитивного результату слід застосовувати різні методи контролювання шкідників, адаптованих до локальних ситуацій.
Фумігація бромистим метилом і фосфіном (пігулки, гранули) до цього часу розглядається як надійний і радикальний засіб знезараження зерна, порожніх елеваторів, складів тощо. Проте застосування в Україні бромистого метилу (МеВг) для фумігації зерна, елеваторів і млинів, за винятком карантинних потреб і оброблення зерна для морських перевезень, заборонено з 1 січня 2005 р. відповідно до Монреальського Протоколу, ратифікованого Україною. Тому для вітчизняної індустрії зберігання зерна необхідні альтернативні методи фумігації.
Ефективними з точки зору запобігання розвитку та знищення шкідників, альтернативними для захисту зерна та інших продуктів тривалого зберігання, є фумігація газом фосфіном, модифікована або контрольована атмосфера, оброблення теплом, охолодження та зберігання в герметичній ємності.

Ви бачите тільки 31% питання.

Текст смс:
kksg
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kksg на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.