Книжки по сільському господарству

Меліорація техногенно забруднених земель

Примак. Екологічні проблеми землеробства

Відновлення родючості техногенно забруднених ґрунтів — одна з найбільш складних проблем охорони агробіоценозів. Внаслідок надмірної концентрації промислового виробництва та високої урбанізації в Україні створилися зони небезпечного рівня забрудненості природного середовища, особливо в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській і Запорізькій областях, а також у прикарпатських районах Львівської та Івано-Франківської областей. У промислово розвинутих регіонах України техногенне навантаження досягло екстремальних значень. За рахунок щорічного надходження значної кількості важких металів з газопиловими викидами навколо великих промислових підприємств створилися техногенні геохімічні аномалії, де відбувається забруднення сільськогосподарської продукції та водних джерел.
Надходження важких металів з ґрунту до суміжних середовищ продовжується і після зменшення аерального забруднення, що спостерігається в останні роки. Отже, єдиний шлях поліпшення екологічної ситуації на техногенно забруднених землях — це регламентація землекористування і ефективна меліорація.
Напружена екологічна ситуація і в нафтогазовому комплексі. В Україні відкрито та експлуатується близько 150 нафтових і газових родовищ, розміщених у Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Сумській, Чернігівській, Львівській та Івано-Франківській областях. Розгалужена система магістральних та інших трубопроводів охоплює всі природно-кліматичні та економічні зони країни.
Щорічно в Україні трапляються десятки аварій, внаслідок яких забруднення природного середовища, у тому числі й ґрунтів, сягає надзвичайно небезпечного рівня.
Аналіз екологічної ситуації неспростовно доводить, що меліорація техногенно забруднених земель — це нагальна проблема сьогодення, яка потребує свого правового, методичного і технологічного вирішення.
Основні положення концепції меліорації техногенно забруднених ґрунтів (Фатєєв А.І., Мірошниченко М.М., 2000):
— ґрунтово-екологічне нормування забруднення, тобто оцінка небезпечності впливу забруднювачів на всі компоненти агроландшафтів і адаптованість нормативів до ґрунтових умов;
— екологічне і економічне обґрунтування доцільності проведення меліоративних заходів;
— розробка нових меліоративних заходів та технологій для техногенно забруднених земель.
Оцінка небезпечності техногенного забруднення є основою для рішення про необхідність проведення меліорації ґрунтів. За прийнятою колишньому СРСР системою гранично допустимих концентрацій небезпечність оцінювалась за здатністю забруднювачів переходити до суміжних середовищ (повітря, ґрунтові води), за їх транслокацією до рослин та негативним впливом на ґрунтову мікробіоту. Відповідно до того визначались повітряно-міграційні, водно-міграційні, транслокайні та загальносанітарні показники шкідливості. Неврахування цією системою різноманітних геохімічних і ґрунтових умов призводило до то, що забрудненими часто вважали ґрунти з природною аномальні щодо окремих елементів, або давалась однакова оцінка забрудненню легких за гранулометричним складом ґрунтів Полісся та високобуферних чорноземів півдня України. Подібна «жорсткість» нормативів не могла бути надійною базою для планування меліоративного втручання, оскільки меліорації підлягали як ґрунти, віддалені від центрів емісії, так і ґрунти, безповоротно деградовані під дією полютантів. Висока вартість меліоративних заходів на фоні «жорстких» вимог нормативів призводить до явної нездійсненності заходів щодо поліпшення екологічної ситуації.
Отже, першоосновою ефективної меліорації техногенно забруднених ґрунтів має бути об'єктивна нормативна база, яка б давала відповідь на питання: де, якою мірою та як часто слід проводити поліпшення земель. Таким чином, головним завданням екологічного нормування є оптимізація землекористування за техногенного забруднення та визначення доцільності проведення заходів щодо зменшення забруднення сільськогосподарської продукції і очищення грунтів. У світовій практиці найкращим прикладом такої регламентації є нормативна база Нідерландів, де встановлено три рівні вмісту хімічних речовин у ґрунтах: А — фонові концентрації; В — концентрації, що викликають стурбованість і вказують на необхідність проведення додаткових досліджень; С — порогові концентрації, що вказують на необхідність проведення термінових заходів щодо очищення ґрунтів.
Згідно з розробленою Інститутом ґрунтознавства і агрохімії УААН концепцією, ґрунтово-екологічне нормування в Україні повинно передбачати розподіл на землі: І категорії — придатні для сільського господарства без обмежень; II — придатні за умови проведення заходів відносно зменшення надходження важких металів до продукції; III — непридатні для землеробства ґрунти, на яких необхідна деконтамінація або зміна напряму використання.

Ви бачите тільки 41% питання.

Текст смс:
kksg
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kksg на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.