Книжки по сільському господарству

Контурно-мелюративна організація території у системах грунтозахисного землеробства

Примак. Екологічні проблеми землеробства

Проектування і розміщення лінійних рубежів — просторової основи ґрунтозахисного упорядкування агроландшафтів — обумовлюються типом і підтипом схилів.
Для проектування контурної організації території вченими запропонована класифікація форм рельєфу. В її основу покладено морфологічні ознаки, що характеризуються поздовжнім і загальним поперечним профілями та станом їх поверхні (рис. 18).
Виділяють такі типи і підтипи схилів:
Поперечнопрямий тип має єдиний характер поперечного профілю — прямий. Експозиція всього схилу, як правило, однакова. За характером крутизни у поздовжньому напрямку виділяють два підтипи — поздсвжньоввігнутий і поздовжньоопуклий.
Поперечноопуклип тип має зростаючу крутизну поперечних скатів від водорозділу до основи, і через опуклість поперечного профілю схил в різних своїх частинах має різну експозицію. Цей тип схилу складається із трьох підтипів: поздовжньопрямого, поздовжньоввігну-того і поздовжньоопуклого.
Поперечноввігнутип тип являє собою велике привершинне пониження — водозбори верхів'я балок і ярів. Схили цього типу мають дві і більше експозицій і є найбільш ерозійно небезпечними. Цей тип схилу складається із трьох підтипів: поздовжньопрямого, поздовжньовві-гнутого і поздовжньоопуклого.
Поперечноопуклий і поперечноввігнутий типи схилів підрозділяються на такі різновидності: з паралельними горизонталями і з непаралельними горизонталями, з однаковою крутизною схилу, з наростаючою крутизною поперечних схилів від водорозділу до їх основи, зі зменшувальною крутизною поперечних схилів від водорозділів до основ.
Під час проектування лінійних рубежів за контурної організації території враховується просторове поєднання і взаємозв'язок різних типів форм рельєфу. Найбільший вплив на розвиток ерозійних процесів має поперечний профіль, від якого залежить концентрація стоку.
Форми поздовжнього профілю схилів по-різному впливають на величину ерозійних процесів. Для визначення величини змиву зі схилів форма поздовжнього профілю враховується через коефіцієнти: поздовжньо-прямий схил — 1,0; поздовжньоопуклий — 0,75—0,80; поздовжньо-ввігнутий— 1,20—1,25.
Основними морфологічними параметрами схилів, зміна яких відбивається на інтенсивності змиву ґрунтів, є крутизна, довжина, форма і експозиція.
Підходи до організації території за різних форм рельєфу різні. На простих схилах поперечнопрямого і поздовжньопрямого профілей, опуклої або ввігнутої форми розміщення меж полів і робочих ділянок проектуються прямолінійно. На схилах поперечноопуклого і поперечноввігнутого типів з їх підтипами за різного просторового поєднання і взаємодії форм рельєфу межі лінійних рубежів проектуються контурно.
Рис. 18.
Рис. 18. Класифікація схилів для протиерозійного проектування (Лопьірев М.И., Рябов Е.И., 1989)
За контурного розміщення меж полів і робочих ділянок враховуються тип схилів і радіуси поворотів технологічних агрегатів.
У разі розміщення контурних рубежів витримуються умови їх паралельності з дотриманням допустимих відхилень від напрямку горизонталей, величина яких залежить від крутизни схилів, кількості опадів, ерозійної стійкості ґрунтів і агрофону. Протяжність і ухил рубежів не повинні створювати умов для накопичення розмиваючої маси води і перевищення допустимої швидкості стоку.
На схилах з рівномірним одностороннім зниженням межі полів, лісосмуги, дороги, вали та інші лінійні рубежі розміщуються прямолінійно з відхиленням від напрямку горизонталей не більше 5°, а в районах з надмірним зволоженням відхилення допускаються від 5 до 10°.
На розсіюваних схилах, які знижуються в різні сторони, а також на вбирних межі розташовуються криволінійно, по контуру з виправленням на улоговинах. При цьому величини допустимої поздовжньої крутизни не повинні перевищувати критичних значень і узгоджуватися з радіусами поворотів робочих агрегатів.
За наявності групи невеликих ярів і улоговин, які вклинюються в основний масив, вони, як правило, відрізаються від основної частини схилового водозбору одним загальним водорегулюючим валом.
Контурно-меліоративна організація території проектується в межах землекористування підприємств з урахуванням організації території прилеглих землекористувань, які мають сумісні єдині водозбірні площі басейнів малих річок, балок і малих водозборів.
Вона виконує такі завдання:
— забезпечує підвищення захисних функцій існуючих сільського-спо-дарських ландшафтів у водозбірних басейнах в межах землекористування у взаємодії з існуючими елементами організації території на водозбірних площах прилеглих землекористувань з тим, щоб не погіршити їх захисні протиерозійні властивості;
— максимально враховує наявні існуючі рубежі (дороги з твердим покриттям, залізниці, земляні вали різних типів), які суттєво впливають на перерозподіл поверхневого стоку талих і зливових вод на водозбірних площах і не підлягають реконструкції в процесі проектування;
— визначає лінійні рубежі для розміщення полезахисних і водорегувальних лісових смуг, протиерозійних валів різних типів, водоохоронних захисних прибережних смуг, що виконують захисні протиерозійні функції і будуть входити до єдиної регіональної системи протиерозійних заходів довгострокової дії з тривалим строком окупності;
— створює оптимальні умови взаємодії різних елементів ґрунтозахисної системи землеробства щодо забезпечення зниження втрат грунту від ерозії, зменшення втрат вологи через поверхневий стік і підвищення продуктивності агрофітоценозів.
Основою контурної організації території є диференційоване використання земельних угідь залежно від її ґрунтово-ландшафтних умов і ґрунтозахисної здатності сільськогосподарських культур. Під час проектування проводиться диференціація або групування земель за типом використання. Лінійні рубежі розміщуються поперек схилів у напрямку наближення до горизонталей місцевості. Контурні рубежі фіксуються на місцевості різними засобами постійного упорядкування території (валами різних типів, лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав тощо). При цьому враховується існуюча гідрографічна мережа, яка виконує функції водотоків для безпечного скидання надлишку талих і зливових вод (залужені улоговини, днища балок, штучні споруди) в річки, ставки, водоймища, озера і у разі необхідності плануються додаткові водорегулювальні заходи.
Проектування контурної організації території здійснюють в наступній послідовності: виділяють еколого-технологічні групи (ЕТГ) і підгрупи земель; визначають і розміщують площі сівозмін, ділянки постійного залуження, багаторічні насадження і природні кормові угіддя; за необхідності в землекористуваннях з багатоконтурними, в основному дрібноконтурними земельними ділянками зі строкатими ґрунтами і різними ухилами ділянок, землі під сівозміни можуть не виділятися, а визначаються ерозійно-безпечні і ерозійно-небезпечні площі, з урахуванням яких передбачається проектування плодозміни без групування їх у поля сівозмін; розташовують заходи постійної дії протиерозійного упорядкування території (лісосмуги, дорожна мережа, земляні гідротехнічні споруди, залужені водотоки, охоронні прибережні захисні смуги); за необхідності проводять внутрішньопольову організацію території, визначають робочі і технологічні ділянки всередині полів; визначають ділянки, на яких необхідно провести заходи щодо відновлення родючості ґрунтів.
Орні землі розподіляють на три основні ЕТГ. Оптимальна структура посівних площ по групах земель в зональному розрізі наведена у таблицях 34 і 35.
Перша ЕТГ об'єднує повнопрофільні і слабоеродовані ґрунти, розташовані на рівнинах і схилах до 3°' характер рельєфу і якісний стан ґрунтового покриву яких дозволяє вирощувати всі культури, включаючи і просапні.
У межах першої ЕТГ виділяються дві технологічні підгрупи:
Т-а — рівнинні землі (схили до 1 °), на яких не має обмежень у виборі напрямку механічного обробітку ґрунту і сівби;
І-б — схилові землі ( крутизна 1—3°) і ділянки з ухилами до 1° в середній і нижній частинах водозбору у Степу і Лісостепу з великими водозбірними площами, на яких обов'язковий механічний обробіток ґрунту і сівба сільськогосподарських культур поперек схилів, або контурно з допустимим ухилом до горизонталей місцевості. На таких землях поля сівозмін поздовжніми сторонами і лісосмугами на них розміщуються поперек схилу або контурно.
У Степу і Лісостепу, де має місце і водна, і вітрова ерозія грунтів, на землях першої ЕТГ перевага надається захисту земель від водної ерозії, тому поздовжні сторони полів і лісосмуги на них розміщуються поперек схилів. Заходи проти вітрової ерозії посилюються ґрунтозахисним обробітком, сівбою кулісних культур поперек основного напрямку шкідливих вітрів.
Таблиця 34
ОПТИМАЛЬНО ДОПУСТИМІ МЕЖІ НАСИЧЕННЯ СІВОЗМІН ОКРЕМИМИ КУЛЬТУРАМИ І ЧИСТИМИ ПАРАМИ НА ПЕРШІЙ ЕТГ ЗЕМЕЛЬ, % (Тараріко О.Г та ія., 1998)
Таблиця 34
Таблиця 35
ОПТИМАЛЬНО ДОПУСТИМІ МЕЖІ НАСИЧЕННЯ СІВОЗМІН РІЗНИМИ КУЛЬТУРАМИ НА ДРУГІЙ ЕТГ ЗЕМЕЛЬ (3—5°), % (Тараріко О.Г. та ін., 1998)
Таблиця 35
З метою забезпечення захисту грунтів від водної ерозії поперек схилів на чистих парах проектуються буферні смуги, а поперек основного напрямку шкідливих вітрів, які збігаються з напрямком схилу, створюють куліси, захисна дія яких проявляється здебільшого в осінньо-зимовий та ранньо-весняний періоди, тобто в період найбільш вірогідного прояву пилових бур.
Друга ЕТГ включає землі, які розташовані на схилах від 2—3 до 5°, з повнопрофільними слабо- і середньозмитими ґрунтами.
На землях другої ЕТГ розміщуються ґрунтозахисні сівозміни, насичені культурами, що мають високу ґрунтозахисну здатність. Розміщення чистого пару і просапних культур на землях другої ЕТГ забороняється.
Для диференціації протиерозійних заходів, включаючи і агротехнічні, та коригування ґрунтозахисних сівозмін (за ступенем насиченості багаторічними травами), землі другої ЕТГ поділяються на дві підгрупи:
ІІ -а — землі з крутизною схилів 3—5° без чітко сформованих улоговин. Рекомендується тимчасово вивести з обробітку під залуження (довготривалі високоінтенсивні сіножаті).
ІІ -б — землі з крутизною схилів 3—5, пересічені улоговинами. Рекомендується вивести з обробітку на постійно, з подальшим штучним або природним залуженням чи залісненням.
Третя ЕТГ включає схилові землі з крутизною більше 5°, а також землі з малорозвиненими ґрунтами на елювії твердих порід, піску та ін., з малоеродованими, але низькопродуктивними ґрунтами, які виводяться з обробітку на постійно з подальшим залуженням або залісненням.
Після завершення еколого-технологічного групування за необхідності на межі між І і II групами земель виділяють рубежі першого порядку, які можуть збігатись із межами водоохороннних зон річок і водойм.
Лінійні стокорегулювальні рубежі першого порядку встановлюються, починаючи від вершин водозборів, і розраховуються таким чином, щоб позбутися переливання через них талих і зливових вод та формування лавиноподібного стоку у періоди екстремальної водовіддачі. Це досягається конструкцією споруд, які передбачають безпечний відвід надлишку води, виключають можливість прориву споруд (валів-терас різних типів, поєднаних із залуженими водотоками, канавами, лісомеліоративними заходами).
За необхідності посилення захисної ролі рубежів першого порядку проектуються додаткові лінійні рубежі другого порядку, які, як правило, розміщуються паралельно до рубежів першого порядку.
Під час проектування слід прагнути до паралельності меж полів і робочих ділянок. Відхилення лінійних рубежів як першого, так і другого порядків від горизонталей можливе в межах встановлених допусків, обумовлених крутизною, протяжністю і експозицією схилу, кількістю опадів, ерозійною стійкістю ґрунтів і агрофоном.
Радіуси кривизни меж мають бути зручними для поворотів усіх машинно-тракторних агрегатів і бути не меншими: на землях зі схилами до 3° — 60 м, на схилах від 3 до 5° — 30 м, на схилах понад 5° — 15 м.
У випадках, коли зміна існуючих прямолінійних меж полів пов'язана з необхідністю ліквідації лісосмуг, доріг з твердим покриттям, удосконалення структури землекористування з позиції підвищення протиерозійної стійкості території здіснюється шляхом поліпшення його внутрішньопольової організації і більш широкого застосування ґрунтозахисних технологій.
Якщо під час проектування полів і робочих ділянок на площах з непаралельними горизонталям їх сторонами або через інші причини утворюються дрібні, незручці для обробітку ділянки, то вони заліснюються за умови прилягання їх до лісових площ, захисних лісових насаджень, лісосмуг або залужуються.
За значної яристості території, групи невеликих ярів і улоговин, які вклинюються в основний масив по краях полів, як правило, відмежовуються від основної частини схилового водозбору одним загальним водорегулювальним валом. Території, уражені ярами, як правило, підлягають залісненню.
За необхідності на землях І і II ЕТТ закріплення контурних рубежів проводиться стокорегулювальними спорудами у вигляді різних типів валів, у т.ч. валів-доріг, валів-терас, валів-канав, нагірних канав.
Розташування водорегулювальних земляних і гідротехнічних споруд поперек схилів проводиться залежно від розрахункових і допустимих нерозмиваючих швидкостей стікання води від зливи, досягаючи 25 % забезпеченості у відповідності з «Методическими рекомендациями по определению расстояний между стокорегулируюіцими рубежами при проектировании КМЗ. (К.: УкрНДИ землеустройства, 1987).
На схилах із частим розташуванням улоговин, які не можуть бути усі обладнані під залужені водотоки, доцільно між лінійними водоре-гулюючими гідротехнічними спорудами розміщувати додаткові споруди в улоговинах — земляні перемички та загати із залуженими водообходами.
В окремих випадках для створення прямолінійності (паралельності) ділянок розрахункові швидкості можуть перевищувати допустимі на 10 %, але в такому разі дана ділянка не повинна займати більше 20 % від загальної площі між стокорегулювальними спорудами.
Залужені водотоки та інші водовідвідні споруди розраховуються на пропуск води від зливи 10 % забезпеченості.
Якщо допустима пропускна здатність одного задернованого водотоку не забезпечує скидання максимальної розрахункової кількості води від зливи 10 % забезпеченості, то будуються здвоєні водотоки, які розділяються між собою валиками, але з таким розрахунком, щоб через них не переливалася вода із сусідніх водотоків, що є однією з необхідних умов стабільної роботи цих споруд.
Проте більше чотирьох здвоєних водотоків будувати в одному місці недоцільно.
В умовах строкатості ґрунтового покриву Полісся першочергове значення має не рельєф, особливо на рівних територіях, а агроекологічне угруповання орних земель з урахуванням біологічних особливостей окремих культур.
Контурна організація території передбачає розміщення плодово-ягідних насаджень і виноградників на схилах до 20°, а в передгірських районах — до 25°.

Ви бачите тільки 20% питання.

Текст смс:
kksg
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kksg на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.