Книжки по сільському господарству

Фактори дефляції ґрунтів

Примак. Екологічні проблеми землеробства

Ступінь розвитку дефляції ґрунтів залежить від багатьох факторів (рис. 15) серед яких одним з основних є клімат Залежність вітрової ерозії ґрунтів від клімату простежується дуже чітко і пов'язана з кількістю опадів (зі зволоженням ґрунтів) і температурою, які в сукупності визначають ступінь посушливості клімату. Зі зростанням посушливості клімату і зменшенням зволоженості території інтенсивність дефляції ґрунтів підвищується.
Рис. 15. Основні фактори розвитку дефляції грунтів
Отже, дефляція ґрунтів має зональний характер. Показником зволоженості території є індекс зволоженості К з — відношення кількості
атмосферних опадів (Р) до випаровуваності (Е), тобто
формула
Величина обернена зволоженості, називається індексом сухості, тобто
RKc = E/P
За значенням індексу зволоженості виділяють такі пояси потенційно можливої вітрової ерозії: К3 > 1 — пояс, де не буває дефляції; К3 = = 1—0,3 — пояс можливої дефляції; К3 < 0,3 — пояс сильно вираженої дефляції.
Дефляція значною мірою залежить від швидкості вітру. Кліматичний фактор (КФ) дефляції ґрунтів у цілому (температура, вологість, швидкість вітру) характеризується таким рівнянням:
формула
де V — швидкість вітру; (Р - Е) — зволоженість території, що дорівнює різниці між кількістю опадів Р і випаровуванням Е.
У лісостеповій зоні ця різниця (Р - Е) невелика, тому нею інколи нехтують, обчислюючи дію кліматичного фактора ерозії за формулою:
формула
Швидкість вітру є одним з найбільш сильних факторів дефляції ґрунтів. Оскільки кінетична енергія вітру прямо пропорційна кубу його швидкості, дефляційна робота вітру за його швидкості, наприклад 4 м/с, перевищуватиме роботу вітру зі швидкістю 2 м/с не в 2, а у 8 разів. ь Залежність кількості переміщуваного ґрунту Q (г/см) від швидкості вітру, за У. Чепілом, вираховується за формулою:
формула
ще С — константа даного ґрунту, яка залежить від його гранулометричного складу і структурного стану та шорсткості поверхні; Р — щільність повітря, г/см3; g — сила гравітації, см/с2; V — швидкість вітру, см/с.
Отже, зі збільшенням швидкості вітру після досягнення нею критичного значення руйнівна енергія зростає надзвичайно швидко.
Масове переміщення вітром дрібнозему, що зноситься з ґрунту, називається вітропіщаним потоком еолового матеріалу.
Більшість матеріалу (до 90 %) переноситься в приземному шарі повітря на висоті до 10 см. Кількість перенесеного вітром матеріалу зменшується зі збільшенням висоти. Вміст у повітрі мінеральних частинок називається несучою здатністю вітропіщаного потоку.
У міру віддалення від краю дефлюючого поля вітропіщаний потік дедалі більше насичується дрібноземом. Таке насичення не безмежне, а відбувається до певного значення. Максимальне насичення вітропіщаного потоку, як зазначає Ю. С. Толчельніков (1990), становить 36,2 т/га за годину. Це значення є постійним для кожного типу ґрунту. Після досягнення насичення вітропіщаного потоку матеріал випадає в осад, тому на дефльованому полі ділянки знесення ґрунту чергуються з ділянками наносів. Відстань, на якій відбуваються насичення і розвантаження піщаного потоку, для ґрунтів різного гранулометричного складу є різною і становить: для глинистих — 2000 м, важкосуглинкових — 1500, середньосуглинкових — 1000, легкосуглинкових — 500, супіщаних — 250 м.
Еоловий матеріал у межах вітропіщаного потоку переміщується по-різному. Розрізняють 5 типів переміщення частинок ґрунту, що відповідають певним формам дефляції: ефлюкція — пересування сере-дньопилуватих частинок (0,1—0,5 мм) волочінням та стрибкоподібно; екструзія — пересування більш крупних частинок (агрегатів) перекочуванням за рахунок ударів (бомбардування) дрібними частинками; детрузія — зсування, зісковзування з підвищених мікроділянок (брил, валиків, гребенів); ефляція — пересування за рахунок підіймання в повітря; абразія — руйнування грудочок від ударів більш дрібними частинками.
Рельєф. На відміну від водної ерозії, дефляція спостерігається як на схилах, так і на рівних ділянках. Аналізуючи вплив рельєфу на дефляцію, слід розглядати його макро-, мезо- і мікроформи.
Добре відомий переважанням західних і східних вітрів Армавірський коридор, в якому потоки повітря досягають величезної швидкості, викликаючи дефляцію. Він має вигляд рівнини, яка простягається між Ставропольською височиною і Донецьким кряжем. Подібні явища спостерігаються і у великих річкових долинах, розташованих між високими берегами.
У гірських масивах можлива зміна напряму вітрів протягом доби: вдень вітер дме у бік гір, уночі — вниз із гірських схилів. Це явище (гірсько-долинні вітри) також стимулює дефляцію ґрунтів.
Мезорельєф (підвищення від 1—5 до 30—50 м) істотно впливає на дефляцію ґрунтів" різних ділянок окремих полів. Він зумовлює більш інтенсивну дефляцію вітроударних схилів, які характеризуються різким збільшенням розвіваючої сили вітрового потоку, і меншу дефляцію на завітряних схилах, де швидкість і несуча здатність вітру зменшуються і відбувається відкладання еолового матеріалу. Особливо сильна дефлююча дія вітрового потоку на ґрунти виявляється на верхніх частинах схилів та вершинах пагорбів і бровках річкових долин.
Вплив рельєфу на повітряний потік підпорядкований законам аеродинаміки, згідно з якими форми мезо-, мікро-, і нанорельєфу є елементами шорсткості, які справляють гальмівну дію на повітряний потік, тому швидкість вітру біля поверхні ґрунтів нижча, ніж на деякій відстані від неї.

Ви бачите тільки 38% питання.

Текст смс:
kksg
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kksg на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.