Книжки по сільському господарству

Структурний стан ґрунтів і шляхи його поліпшення

Примак. Екологічні проблеми землеробства

Сприятливі фізичні властивості і режими ґрунтів — одна з неодмінних умов прояву ґрунтової родючості, отримання високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур.
Значення фізичних властивостей ґрунту для його родючості ніколи не підлягало сумніву. На сьогодні, за умов затяжної економічної і екологічної кризи, їх значення ще більше зростає. Одна з причин цього — все більший прояв фактів погіршення фізичних властивостей ґрунту в результаті різкого зменшення внесення органічних, мінеральних і бактеріальних добрив, меліорантів, спрощення технологій, порушення строків і якості виконання агрозаходів та науково обґрунтованих сівозмін, застосування важкої сільськогосподарської техніки тощо.
Друга причина — підтримання фізичних властивостей у сприятливому інтервалі значень є необхідною умовою отримання запланованої віддачі від добрив, меліорантів і води, вартість яких на сьогодні дуже висока.
Обидві названі причини обумовлюють необхідність постійного підтримання оптимального для рослин фізичного стану ґрунту. Особливо це актуально для чорноземів, де найбільш високий рівень інтенсифікації землеробства.
Початок фундаментальним дослідженням структурного стану ґрунту було покладено в кінці XIX ст. німецьким агрофізиком Е. Вольні (1846—1901). Він розглядав будову ґрунту, головним чином, як співвідношення в ньому агрегатів різної величини.
Родючість ґрунтів, особливо важких за гранулометричним складом, великою мірою залежить від структури, яка визначає їх повітряний' водний, поживний та інші режими (Качинський Н.А., 1965; Ревути.Б., 1968).
Якщо врахувати, що структурні грунти не запливають, довше зберігають надану механічним обробітком будову, не переущільнюються, вимагають менше тягових зусиль під час обробітку, більш стійкі до водної і вітрової ерозії, то стане зрозуміло, що хоча структура і родючість і не тотожні, але між ними існує тісна залежність, тому землероб повинен її зберігати і покращувати.
Кращим розміром частинок здебільшого вважають 0,25—3 мм для чорноземних і каштанових та 0,5—5 мм — для дерново-підзолистих суглинкових ґрунтів. У районах достатнього зволоження структурні частинки в межах оптимальних розмірів (0,25—10 мм) повинні бути крупнішими, ніж у посушливих. Так, у посушливих і сухих степах із чорноземними і каштановими ґрунтами оптимальна будова забезпечується вмістом частинок розміром 0,25—2 мм. Більші розміри вони повинні мати і в районах поширення вітрової ерозії.
За сучасними поглядами, агрономічно цінні властивості ґрунту зумовлюються не тільки наявністю в ньому частинок діаметром 0,25— 10 мм, тобто його макроструктурою (частинки діаметром понад 10 мм — це мега-, або брилиста структура), а й дрібніших (менше 0,25 мм), або його мікроструктурою. За розміром частинок мікроструктуру поділяють на грубу (частинки діаметром 0,25—0,01 мм) і тонку (частинки діаметром менше 0,01 мм).
Загальна пористість мікроструктурних ґрунтів, за підрахунками І.Б. Ревута (1972), становить близько 45 % від об'єму ґрунту, а щільність будови — 1,45—1,55 г/см3.
Відомо, що мікроструктурний склад властивий сіроземним ґрунтам Узбекистану, на яких вирощують високі врожаї бавовнику та інших культур, а також підзолистим, на яких одержують високі врожаї картоплі, льону тощо. Істотним недоліком мікроструктурних ґрунтів є їх здатність до ущільнення, внаслідок чого вони потребують більших затрат енергії на обробіток. Крім того, такі ґрунти більшою мірою зазнають вітрової та водної ерозії. Важливою властивістю структурного стану ґрунту є його водотривкість, тобто здатність протистояти розмивній (руйнівній) силі води. Водотривка структура під дією води або не руйнується, або лише частково розпадається на мікроагрегати, як, наприклад, структура цілинних чорноземів. Неводотривка структура під дією води розпадається на складові її частинки. За підсихання безструктурного ґрунту на поверхні ріллі утворюється кірка.
Проте не всяка водотривка структура є агрономічно цінною. Якщо водотривкі структурні окремості складені нещільно, а отже, мають високу (>45 %) пористість, то вони легко сприймають воду, а в їх пори вільно проникають кореневі волоски і мікроорганізми.
Така структура є найбільш цінною. Якщо структурні окремості мають щільне складення, то пористість їх дуже низька (ЗО—40 %), а пори тонкі, в які ледве проникає вода і не проникають кореневі волоски та мікроорганізми. Водотривкість такої структури визначається тим, що вода проникає всередину агрегатів слабко і вони довго не зволожуються. Подібна структура спостерігається в ілювіальних горизонтах дерново-підзолистих ґрунтів, у солонцях і деяких інших ґрунтах. В агрономічному відношенні така структура не є цінною.
Розрізняють також водотривкість справжню і умовну. Справжню водотривкість ґрунтові агрегати мають у тому випадку, якщо вони в повітряно-сухому стані за швидкого занурення у воду не втрачають форми і не руйнуються до розмірів

Ви бачите тільки 100% питання.

Текст смс:
kksg
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kksg на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.