Книжки по сільському господарству

Ґрунти українського Полісся і їх використання

Гудзь. Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

Північна частина України знаходиться в межах Поліської низовини, яка належить до зони змішаних лісів. Із заходу на схід Полісся простягається більш ніж на 750 км, а з півночі на південь - на 180 км. Загальна площа зони становить близько 11,4 млн га тобто майже 19% території України.
До Українського Полісся входять майже вся Волинська Рівненська, Житомирська і Чернігівська області, північні райони Львівської, Тернопільської, Київської і Сумської областей Південна межа Полісся з Лісостепом проходить по лінії Володимир- Волинський - Луцьк - Новоград-Волинський - Острог - Шепетівка - Полонне - Житомир - Васильків - Київ - Бровари - Ніжин - Борзна - Путивль - Кролевець. Ця межа чітко виявляється за рельєфом, просторовою зміною четвертинних відкладів, ґрунтів та рослинності. На заході межа має вигляд пологого уступу висотою кілька метрів. Крім того, по давніх і сучасних річкових долинах поліські ландшафти проникають на південь, заглиблюючись у зону Лісостепу.
Найбільшим відгалуженням від основної частини Полісся є так зване Мале Полісся, що простягається від Шепетівки до Рави- Руськом з півночі та півдня обмежене лісостеповими ландшафтами. Найменш чітко межа Полісся виявляється на лівобережжі Дніпра, де ландшафти Поліської низовини на широких терасах поступово переходять у ландшафти Придніпровської низовини
Рельєф Полісся утворився під безпосередньою дією льодовиків і їх талих вод. Більшу частину території зони займає Поліська низовина з давніми і сучасними долинами численних рік у більшості заплав яких є багато заливних лук і озер. Глибина річкових долин збільшується з півночі на південь, вони мають як правило, дві-три заплавні тераси.
В центральному і західному Поліссі макрорельєф виражений слаоко, проте добре виражений мезорельєф. Його складають зандрові (піщані), моренно-зандрові і моренні рівнини Мікрорельєф виражений у вигляді різних за формою неглибоких по- нижонь.
Лівобережне Полісся — це давні тераси рік Дніпра та Десни. Рельєф цієї території слабкохвилястий з густою сіткою рік, з окремими підвищеннями і виступами корінного плато.
Клімат Полісся помірно-континентальний, з теплим і вологим літом і м'якою зимою. За рік випадає 570-650 мм опадів, причому більшість (близько 70%) у період з квітня по жовтень. Перевищення суми опадів за рік над кількістю вологи, що випаровується, створює промивний та періодичнопромивний тип водного режиму на підвищених елементах рельєфу та призводить до заболочування понижених ділянок.
У доісторичний період 85% території Полісся займали змішані хвойно-широколистяні ліси. На безлісих ділянках була природна трав'яниста та болотна рослинність. Зміна рослинних формацій внаслідок діяльності людини призвела до зміни напряму процесів ґрунтоутворення. Нині під лісом зайнято лише 30% території. В цій зоні зосереджено до 50% заболочених земель.
Внаслідок осушення, проведеного на великих площах Полісся, відбулися значні зміни його ландшафту: понизився рівень підґрунтових вод, посилились елювіальні процеси, змінився баланс вологи в ґрунтах. У зв'язку з цим змінилися умови ґрунтоутворення.
Основними ґрунтотворними породами на Поліссі є водно- льодовикові, льодовикові та алювіальні відклади. У деяких місцях є невеликі острівці лесових відкладів. Як правило, вони мають легкий гранулометричний склад — піщані, супіщані, піщано-лег- косуглинкові, та легкосуглинкові. Строкатість ґрунтотворних порід, часті зміни гідрологічного режиму зумовлюють складний ґрунтовий покрив Полісся.
У створенні ґрунтового покриву Полісся беруть участь три типи ґрунтоутворення: підзолистий, дерновий і болотний. їх розвиток відбувається під впливом відповідних рослинних формацій: дерев'янистої, трав'янистої, лучної і болотної.
На підвищених елементах рельєфу поєднання підзолистого і дернового процесів привело до формування дерново-підзолистих ґрунтів різного ступеня підзолистості, оглеєння та гранулометричного складу. Сформувались дерново-підзолисті ґрунти під лісовою рослинністю на водно-льодовикових, моренних, лесовидних та алювіальних відкладах. Це зональні ґрунти Полісся (близько 66% загальної території).
Залежно від ступеня розвитку і прояву дернового та підзолистого процесів дерново-підзолисті ґрунти (рис. 3) поділяють на дерново-слабкопідзолисті, дерново-середньопідзолисті та дерново-сильнопідзолисті.
Рис. 3. Будова профілю дерново-підзолистого ґрунту
Рис. 3. Будова профілю дерново-підзолистого ґрунту
Потужність елювіального горизонту характеризує ступінь розвитку підзолистого процесу. В дерново-слабкопідзолистих ґрунтах для цього горизонту характерна біляста плямистість або наявність прошарків. Оскільки процес нагромадження гумусу переважає над підзолистим процесом, то потужність гумусово-елювіапьного горизонту більша, ніж потужність елювіального. У дерново-середньо-підзолистих їх потужність однакова, а в дерново-підзолистих перевага підзолистого процесу призводить до зменшення потужності гумусово-елювіального горизонту і збільшення елювіального.

Ви бачите тільки 29% питання.

Текст смс:
kksg
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kksg на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.